Особливі діти в умовах дошкільного закладу.

   Тривалий час основним інститутом виховання дітей з обмеженими можливостями вважалися спеціальні школи, які мали і мають певні недоліки, головними серед яких є проблеми здобуття подальшої освіти та адаптації у соціумі здорових людей. На усунення цих недоліків спрямована інклюзивна форма освіти, що запроваджена та успішно функціонує в багатьох країнах світу. Уперше інклюзія булла закріплена в Загальній декларації прав людини у 1948 році і знаходить відображення в усіх міжнародних документах у сфері освіти. В різних країнах світу інклюзія існує вже не один десяток років. Можна сказати, вона стала світовою тенденцією, яка певною мірою віддзеркалює цивілізаційний рівень суспільства тієї чи іншої держави. На сьогоднішній день забезпечення інклюзивної освіти на відповідному сучасному рівні з використанням новітніх педагогічних технологій, сучасного обладнання і науково-методичної бази та у відповідних умовах – одне з найважливіших завдань, визначених Президентом України, Урядом та Міністерством освіти і науки України.
    Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.
   Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.
   Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в дошкільному, шкільному середовищі та поза його межами.
   Інклюзія розглядається як процес визнання і реагування на різноманітність потреб всіх тих, хто навчається. Вона припускає їх активну участь в процесі отримання знань, в культурному і суспільному житті. Інклюзія приводить до зменшення сегрегації в системі освіти. (Сегрегація – виключення людей з особливими потребами від більшості . На Міжнародному консорціумі розвитку осіб з особливими потребами (1998) було дано таке визначення інклюзії: – визнає, що усі діти можутьнавчатися.)Вона вимагає змін і модифікацій змісту, підходів, структури і стратегії освіти з урахуванням потреб усіх дітей, керуючись переконаністю, що системи загальної освіти зобов’язані навчати усіх дітей.
Інклюзія особливо підкреслює надання можливостей для рівної участі дітей з інвалідністю (фізичною, соціальною і емоційною) в загальній системі здобування освіти, для індивідуального вибору і отримання спеціальних послуг і пристосувань для тих, кому це необхідно.
   В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.
   Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб дитини, які відрізняються своїми навчальними можливостями.
Інтеграція – зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.
   Інклюзія передбачає пристосування дитячих садків, шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх дітей – як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це – особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби дітей усіх груп та категорій.
   Інклюзію в освіті можна розглядати як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві в цілому. Проте чи не є такий погляд на інклюзію однобоким? Адже за усіма практичними та теоретичними тенденціями у галузі інклюзивної освіти чітко простежується низка серйозних проблем та величезних прогалин. І найбільша з них – не розрізнення інклюзії та інтеграції. Проблема ця призводить до наслідків, які порушують усю систему освіти країни.
   Не зважаючи на те, що інклюзія має як переваги, так і недоліки, її впровадження у будь-якій країні вважається виявом гуманізації та демократизації. Та окрім загальнодержавного прояву важливою та актуальною залишається інклюзія у підготовці висококваліфікованих кадрів у сфері педагогіки, їх професійного росту, у формуванні здорового клімату в сім’ї, де виховується дитина з обмеженими можливостями та, нарешті, у соціалізації самих дітей з особливими потребами. Останнє і є основним поштовхом для впровадження інклюзії на усіх її рівнях, включаючи і освітній. Адже кожен, якими б особливостями він не був наділений, має усі права, якими держава забезпечує своїх громадян.
Основні принципи та цінності інклюзивної освіти
Інклюзивна освіта – цінності:
• це визнання того, що всі діти можуть навчатися;
• це робота зі всіма дітьми, незалежно від їх віку, національності, мови, походження, особливостей розвитку;
• це вдосконалення освітніх структур, систем і методик для забезпечення потреб всіх дітей;
• це частина великої стратегії по створенню інклюзивного суспільства;
• це динамічний процес, який знаходиться постійно в розвитку.
Інклюзивна освіта базується на таких принципах
• цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;
• кожна людина здатна відчувати і думати;
• кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою;
• адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки;
• справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків;
• всі люди потребують підтримки і дружби ровесників;
• задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини;
• визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;
• залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;
• командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів;
• складність завдань повинна відповідати здібностям дитини;
• рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;
• подолання потенційних бар’єрів в навчанні.

   Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб дітей, які відрізняються своїми навчальними можливостями.
Стаття 23 Закону України «Про освіту» дає роз’яснення щодо інклюзивного навчання (пропонується ознайомитися).
    Прийом на навчання дитини до ЗДО здійснюється керівником закладу на підставі заяви батьків, копії свідоцтва про народження, медичної довідки лікаря-педіатра або сімейного лікаря, в якому спостерігається дитина а також висновку інклюзивно-ресурсного центру про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини.
   Діти з тяжкими порушеннями опорно-рухового апарату, які самостійно не пересуваються і потребують індивідуального догляду, зараховуються при забезпеченні постійного супроводу асистентом дитини.
   При зарахуванні дитини до закладу освіти згідно Постанова КМУ №88 від 14.02.2017 р. передбачено надання Державної субвенції на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами.
   Субвенція спрямовується на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами, які здобувають освіту в закладах дошкільної освіти (крім закладів дошкільної освіти (ясел-садків) компенсуючого типу, будинків дитини, закладів дошкільної освіти (дитячих будинків) інтернатного типу), закладах загальної середньої освіти (крім спеціальних шкіл, санаторних шкіл, навчально-реабілітаційних центрів), закладах професійної (професійно-технічної) освіти державної та комунальної власності, а саме дітям сліпим та із зниженим зором, глухим та із зниженим слухом, з тяжкими порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, з порушеннями опорно-рухового апарату, з порушенням інтелектуального розвитку, із складними порушеннями розвитку (у тому числі з розладами аутичного спектру).
За рахунок субвенції здійснюється оплата таких видатків:
– проведення (надання) додаткових психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових занять (послуг), що визначені індивідуальною програмою розвитку, особам з особливими освітніми потребами, які здобувають освіту в інклюзивних класах (групах) закладів дошкільної та загальної середньої освіти, а також особам з особливими освітніми потребами, які у закладах професійної (професійно-технічної) освіти одночасно з набуттям кваліфікацій професійної (професійно-технічної) освіти здобувають загальну середню освіту;
– придбання спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку, що дають змогу опанувати навчальну програму, для осіб з особливими освітніми потребами, які здобувають освіту в інклюзивних класах (групах) закладів дошкільної, загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти. На придбання таких засобів для осіб з особливими освітніми потребами, які зазначені в абзаці другому цього пункту, використовується не більш як 35 відсотків загального обсягу субвенції. За наявності у закладі декількох осіб з особливими освітніми потребами з однаковими порушеннями у разі потреби можлива закупівля спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку для спільного користування. Типовий перелік спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку для осіб з особливими освітніми потребами затверджується наказом МОН.
   З метою створення оптимальних умов для навчання дітей з особливими освітніми потребами з урахуванням їхніх індивідуальних потреб та можливостей, забезпечення психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивних групах та класах з інклюзивним навчанням згідно наказу керівника у закладі освіти створюється команда психолого-педагогічного супроводу (далі – Команди супроводу) .
   Основні принципи, завдання та функції, а також порядок організації діяльності Команди супроводу розглянуті в «Примірному положенні про команду психолого-педагогічного супроводу…» (наказ МОН України від 08.06.18 р. №609).
   Команда супроводу складає індивідуальну програму розвитку (ІПР) дитини з ООП впродовж двох тижнів з моменту початку освітнього процесу.
   Метою складання ІПР є визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання (розвитку) дитини з ООП.
   Заклад освіти розробляє у взаємодії із здобувачем освіти за наявності необхідних для цього ресурсів індивідуальний навчальний план.
   Складовою частиною ІПР є індивідуальна навчальна програма (для ЗДО індивідуальний освітній план), яка містить перелік тем матеріалу, що вивчається, рекомендації щодо кількості годин на кожну тему, час, відведений на вивчення всього курсу.
   Особлива роль в організації освітнього процесу в умовах інклюзивної освіти відведена інклюзивно-ресурсним центрам (ІРЦ).
   Відповідно до Постанови КМУ від 12 липня 2017 року №545 «Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр» в Житомирській області створено 29 ІРЦ, головним завданням яких є:
1. Проведення комплексної оцінки з метою визначення особливих освітніх потреб дитини, розроблення рекомендацій щодо програми навчання.
2. Надання психолого-педагогічної допомоги дітям з особливими освітніми потребами.
3. Надання консультацій та взаємодія з педагогічними працівниками дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів з питань організації інклюзивного навчання.
4. Надання консультативно-психологічної допомоги батькам.
   Центри повинні мати приміщення, пристосовані для дітей з особливими освітніми потребами відповідно до вимог законодавства, у тому числі державних санітарних норм і правил та державних будівельних норм.
У таких приміщеннях облаштовуються:
· приймальні;
· кімнати для надання індивідуальної психолого-педагогічної допомоги;
· кабінети проведення групових психолого-педагогічних занять;
· кабінет вчителя-логопеда;
· кабінет практичного психолога;
· кабінет для занять з лікувальної фізкультури;
· кабінет для проведення спільних засідань фахівців центру;
· кабінет директора центру;
· технічні приміщення тощо (детальніше у документі про комплектацію).
Фахівцями ІРЦ проводиться комплексна оцінка стану дитини індивідуально за такими напрямами:
· оцінка фізичного розвитку дитини;
· оцінка мовленнєвого розвитку дитини;
· оцінка когнітивної сфери дитини;
· оцінка емоційно-вольової сфери дитини;
· оцінка навчальної діяльності дитини.
   У разі встановлення фахівцями центру наявності у дитини особливих освітніх потреб висновок про комплексну оцінку є підставою для складення для неї індивідуальної програми розвитку та надання їй психолого-педагогічної допомоги.
   В інклюзивному класі може навчатися в залежності від нозології від 1 до 3-х дітей з ООП. В такому класі працює один учитель та один асистент учителя.
   Навчання вчителів – важливий аспект впровадження інклюзивного навчання. Проте звичайний вчитель не повинен стати спеціальним або психологом. Він має розуміти особливості роботи в інклюзивних класах та вміти застосовувати знання на практиці. Допомогу в цьому напрямку мають надавати інститути післядипломної освіти під час проходження курсів та інклюзивно-ресурсні центри.
   Затверджена Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, що передбачає поступову відмову від системи дитячих інтернатів, а також створення умов для зростання і виховання дітей у сім’ях або в умовах, наближених до сімейних – у тому числі для дітей-сиріт.
Деінституціалізація в сфері захисту прав дітей — це процес реформування системи догляду за дітьми, заснований на принципі найкращих інтересів дитини, визнанні пріоритету сімейного виховання та шкоди таких форм догляду як дитячі будинки й інтернати.