ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ
1. Говоріть з дітьми про Батьківщину. Дехто з батьків вважає, що говорити з дітьми про Батьківщину зайве, або ще зарано. Однак цінність сімейних бесід і розмов саме в тому, що відбуваються вони у безпосередній і довірливій атмосфері. І тоді розумне і влучне слово батька або матері, дідуся чи бабусі про Батьківщину глибоко входить у свідомість та серце малюків. Способи вирішення виховних завдань у родині дуже різноманітні, це: батьківський авторитет, домашній побут, духовний і моральний клімат родини, праця, навчання, звичаї і традиції; суспільна думка, преса, радіо, телебачення, література, заняття спортом, свята і розваги тощо.
2. Відзначайте загальнонаціональне свято – День Незалежності України. Доцільно започаткувати сімейну традицію щорічного святкування Дня Незалежності України: побувати на святкових заходах у дитячому садку, у рідному селищі та за можливості брати в них участь; переглянути запис військового параду чи святкового концерту. Це сприятиме формуванню патріотичних почуттів у підростаючого покоління.
3. Говоріть про патріотичні справи батьків, розмірковуйте над минулим своєї Батьківщини. Розповіді й бесіди-спогади про патріотичні справи батьків та минуле країни є водночас і уроками мужності для дітей, і передачею естафети від покоління до покоління. У такі хвилини діти почуваються єдиним цілим, невіддільним від героїчного минулого своїх предків.
4. Подорожуйте з дітьми Батьківщиною. Подорожуючи дорогами нашої Батьківщини, батьки і діти безпосередньо знайомляться з рідним краєм, культурою, його минулим і сьогоденням, відвідують меморіальні комплекси, які пробуджують у дитячих серцях скорботу по полеглих, любов і повагу до людей, що вибороли для них свободу і незалежність. Такі подорожі будуть відігравати неоціненну роль у патріотичному вихованні дошкільників.
5. Залучайте дітей до творів української літератури і мистецтва. Після прочитання патріотичної літератури, розгляду ілюстрацій, репродукцій, фільмів, прослуховування музики і пісень, перегляду танців і вистав патріотичної тематики діти ніколи не залишаться байдужими, а обов’язково переймуться долею героїчних людей.
6. Будьте готові відповісти на запитання, навести приклади й докази, щоб переконати дітей в істинності або хибності їхніх суджень. Дошкільний вік – це вік «чомусиків», у яких десятки найнесподіваніших і найрізноманітніших запитань. І відразу у них свої міркування і висновки: правильні, неточні або помилкові. Тому батьки мають завжди бути готовими відповісти, навести приклади й докази, щоб переконати дітей в істинності чи хибності їхніх міркувань. Важливо, щоб у родині усвідомлювали позитивний і негативний впливи літератури, мистецтва, засобів інформації на патріотичне виховання дітей.
7. Залучайте дітей до сімейних традицій, звичаїв, обрядів, свят. Це – важливі засоби зміцнення родинних зв’язків та національно-патріотичної свідомості різних поколінь. Родинні традиції є своєрідним засобом захищеності кожного члена родини, позитивного сприймання світу, створення неповторних дитячих спогадів, власного самоствердження у суспільстві.
8. Виховуйте шанобливе ставлення до національних символів і святинь народу. Саме в родинному середовищі дитина вперше дізнається про народні символи: батьківську хату, вишитий рушник, сорочку, материнську пісню, вербу і калину, хрещатий барвінок, писанку і лелеку, хліб на столі… Всі вони – наші давні обереги. Родина плекає любов і повагу до них. Якщо за сімейним обіднім столом дитині показувати приклад бережного ставлення до хліба, то, безумовно, дитина в дитячому садку, а потім у школі й у дорослому житті з повагою ставитиметься як до самого хліба, так і до людей, які його виростили, і до землі, на якій він ріс, до свого краю, народу. Батьки також мають формувати у своїх дітей шанобливе ставлення до державних символів: Гімну, Прапора, Герба України.
9. Будьте взірцем для наслідування, відповідальними й обережними у своїх діях. Щоб виховати патріотичні почуття у дітей, потрібно самим ними володіти. Виховання прикладом передбачає створення взірця для наслідування. Діти копіюють усе підряд: і позитивне, і негативне. Чесність, правдивість, працьо-витість, щедрість, скромність, совісність, розсудливість – усе це позитивні взірці для наслідування. Якщо батьки чесно працюють на виробництві чи в іншій сфері діяльності, є порядними людьми, позбавлені шкідливих звичок, то вони мають високу репутацію. Тому вони мають моральне право вимагати від своїх дітей підтримувати свою честь, гідність, репутацію своєї сім’ї у навчанні, у повсякденній поведінці. Завдання батьків – показувати позитивний приклад, з якого дитина могла б переймати найкращі риси, що забезпечить неперервність традицій від покоління до покоління.
10. Розширюйте коло спілкування дитини з дорослими й однолітками, представниками інших національностей. Розширюйте коло спілкування, обмінюйтеся досвідом із представниками інших сімей і родин, пізнавайте їхню духовну спадщину та поширюйте свою. Дитина має на практиці реального спілкування знаходити спільне та відмінне між собою та іншими людьми. Спілкування дітей і дорослих із представниками інших національностей, національних традицій, релігійних переконань, політичних поглядів, укладів життя та культури розвиватиме вміння поводитися природно, тактовно та гідно.
11. Використовуйте різні форми взаємодії з дітьми. Для національно-патріотичного виховання дітей у родині використовуйте різні форми взаємодії: власні бесіди-спогади; подорожі рідною країною; створюйте сімейні літописи; залучайте дітей до трудових справ; використовуйте твори літератури і мистецтва; беріть участь у масових заходах з нагоди національних і державних свят; долучайтеся до співпраці з дошкільним закладом тощо. Якщо у родині виховують дітей різного віку, то обирайте форми і методи національно-патріотичного виховання, враховуючи вікові, статеві, психологічні та інші особливості кожної дитини.
Порадник складений за парціальною програмою «Україна – моя Батьківщина» О. Каплуновської (2016) 
Патріотизм (грец. patris — батьківщина) — це любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.
Особистісні якості та риси характеру, притаманні свідомому громадянину й патріоту:
• повага до батьків, свого ро¬доводу, традицій та історії рідного народу;
• працьовитість;
• висока художньо-естетична культура;
• патріотична самосвідомість та громадянська відповідальність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її;
• повага до Конституції, законів Української держави;
• досконале знання державної мови.
Завдання патріотичного виховання:
• Формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім’ї, дитячого садка, міста)
• Почуття власної гідності як представників свого народу
• Виховання любові,поваги до своїх національних особливостей
• Формування духовно-моральних взаємин
• Формування любові до культурного спадку свого народу
• Толерантне ставлення допредставників інших національностей, до ровесників,батьків, сусідів, інших людей.
Патріотичне виховання ґрунтується на фундаментальних принципах.
Принцип природовідповідності виховання означає врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей.
Принцип культуровідповідності, який передбачає виховання як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості, базуючись на набутому морально-етичному досвіді людства.
Принцип етнізації виховного процесу означає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина.
Принцип гуманізму означає сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання. Його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини, джерел її життєвих сил (в центрі уваги перебуває дитина з її потребами, запитами, можливостями і здібностями); повага до особистості дитини, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір’я до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.
Принцип демократизму передбачає, що учасники овітнього процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції.
Принцип інтегративності передбачає єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості. Організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучення батьків. Здійснення гуманних, стійких і єдиних вимог до дітей з боку різних соціальних інститутів, посилення педагогічного впливу на них, підвищення спільними зусиллями ефективності освітнього процесу.
Принцип безперервності виховання означає забезпечення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини. Нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формування цілісної та всебічно розвиненої особистості.
Основні напрями патріотичного виховання. Методи і форми роботи з патріотичного виховання
• Екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць
• Розповіді вихователя
• Бесіди з цікавими людьми
• Екскурсії
• Спостереження
• Дидактичні, сюжетно-рольові ігри
• Заняття з циклу «Історичні цікавинки»
• Розгляд ілюстративних матеріалів
• Читання та інсценування творів художньої літератури
• Слухання народної, класичної, сучасної музики
• Розглядання творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва
• Розв’язування проблемних ситуацій
• Запрошення членів родин у дитячий садок
• Спільні з родинами виховні заходи
• Виставки, конкурси
• Свята, розваги
Напрямки роботи з батьками з питань патріотичного виховання :
ознайомлення батьків з роботою закладу дошкільної освіти з питань патріотичного виховання; залучення батьків до співпраці та стимулювання їхньої активної участі в ній; організація різноманітних заходів за участю батьків; ознайомлення батьків з результатами навчання і розвитку дітей (відкриті перегляди, тематичні тижні, інформація в куточках батьків).
“БЕЗ БУДЬ-КОГО З НАС БАТЬКІВЩИНА МОЖЕ ОБІЙТИСЯ, АЛЕ БУДЬ-ХТО З НАС БЕЗ БАТЬКІВЩИНИ – НІЩО.”ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ
Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм. Патріотизм (грєц. patris — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.
«ПАТРІОТИЗМ – СЕРЦЕВИНА ЛЮДИНИ, ОСНОВА ЇЇ АКТИВНОЇ ПОЗИЦІЇ» (В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ)
Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.
Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі донайближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.
Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.
Основними напрямами патріотичного виховання є:
— формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід;
— краєзнавство;
— ознайомлення з явищами суспільного життя;
— формування знань про історію держави, державні символи;
— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;
— формування знань про людство.
Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.
Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.
Однак лише ознайомлення із суспільним життям не вирішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив досвід роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими суспільними явищами.
Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам’ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам’ятні місця України», «Рідне місто (село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та ін.
Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.
До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім’ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами закладу дошкільної освіти, за місцем роботи та ін.
Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.
Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам’ятні дати тощо). З традиціями тісно пов’язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).
Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.
Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.
У Концепції дошкільного виховання в Україні зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.
Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.
