Готовність до навчання в школі

Університет для батьків

Перший раз у перший клас. Як підготувати дитину
до школи

Весна – час особливого клопоту в сім’ях майбутніх першокласників. Стурбовані батьки бігають від однієї елітної гімназії до іншої, щоб встигнути записатися на співбесіду або тестування. Деякі мами і бабусі відрізняються особливим завзяттям у проштовхуванні чада до світлого майбутнього, дітям шукають репетиторів за оголошенням «Готую до вступу в перший клас» або за наполнгливими рекомендаціями шанованих знайомих. І ось з малюком займаються з ранку до вечора, так що йому пограти ніколи. Навіть час прогулянок доводиться скорочувати. А шкільний психолог раптом приголомшує маму на прийомі: «Ваш син – чудовий малюк. Але до школи поки не готовий. Краще йому ще рік в дитячий сад походити». Мама, звичайно в гніві «Насажали тут всяких липових «фахівців»! Придумали дурниць! Та хто він такий, цей психолог, щоб мені вказувати? Дитина і читає вже, і до ста рахує, і домашню адресу знає. Навіть прописи освоїла. І вона, бачте, не готова! Що значить – не готова?»
Дійсно, що означає – «не готовий»? Що, власне, означає ця нещаслива «готовність до школи», яка доставляє так багато клопоту педагогам і змушує так сильно нервувати батьків?
У будь-якого психологічного поняття, як правило, є своя історія. Зараз ми вже звикли до поєднання «готовність до школи». Але це досить молодий термін. І проблема готовності до школи теж дуже молода. А виникла проблема готовності у зв’язку з експериментами з навчання шестирічок. Поки діти йшли до школи з семи або навіть з восьми років, ніяких питань не виникало. Звичайно, одні навчалися краще, інші гірше. Але коли процес навчання зіткнувся з шестирічками, звичні, усталені методи роботи раптом зазнали фіаско. Більш того, неспроможними виявилися прогнози шкільної успішності дітей і звичні пояснення їхніх невдач. Ось приходить симпатична дитина з інтелігентної родини. Вихована. Батьки приділяють багато уваги, розвивають, як можуть. Вона і читає, і рахує. Здавалося б, чого ще хотіти від майбутнього першокласника? Тільки вчи його – і вийде відмінник. Так не виходить! Шестирічок приймали не скрізь. Це, як правило, були елітні школи, що мали можливість, так чи інакше, відбирати дітей. Вчителі відбирали за звичними для себе показниками. А через півроку з’ясовувалося, що мало не половина відібраних дітей не виправдовує сподівань, які на них покладені. Не те, що відмінники з них не виходили: виникала проблема навіть на рівні освоєння програми. Здавалося, що складнощі вирішити можна: діти погано вчаться, значить, погано готові. А раз погано готові, потрібно готувати краще. Наприклад, з п’яти років. І під цим «краще» знову розумілося «читати, рахувати» і т. д. І знову нічого не виходило. Тому що не можна нічого хорошого зробити з дитиною за допомогою механічного зниження планки навчання, ігноруючи закони її психологічного розвитку.
У чому ж суть «готовності»?
Готовність – це певний рівень психічного розвитку людини. Не набір деяких вмінь і навичок, а цілісне і досить складне утворення. Причому неправильно звужувати його виключно до «готовності до школи». Кожен новий ступінь життя вимагає від дитини певної готовності – готовності включатися у рольові ігри, готовність відправитися без батьків у табір, готовності навчатися у ВНЗ. Якщо дитина в силу проблем свого розвитку не готова вступати в розгорнуті відносини з іншими дітьми, вона не зможе брати участь у рольовій грі. Якщо вона не готова їхати в табір без батьків, оздоровчий відпочинок обернеться для неї тортурами. Не готова грати за правилами університету, не зможе успішно навчатися. Але наївно думати, що можна запобігти якимось складнощам в житті, випереджаючи події.
Щоб дитина з дошкільника перетворилося на школяра, вона повинна якісно змінитися. У неї повинні розвинутися нові психічні функції. Їх неможливо розвинути заздалегідь, тому що в дошкільному віці вони відсутні. «Тренування» – взагалі слово некоректне по відношенню до маленької дитини. Моторика, мислення, пам’ять – це все чудово. Тільки до шкільної готовності відноситься не тільки це. Величезна кількість книжкової продукції, що запудрює батькам мізки (мовляв, купіть – і все буде добре), ніяк не впливає на визрівання шкільної готовності. Це процес внутрішній, і ззовні їм управляти неможливо.
Що відрізняє дитину, готову до школи?
По-перше, така дитина повинна вміти бачити навчальне завдання, приймати його. Коли вчитель намагається пояснити дітям сенс множення на прикладі викладеної плитками кухні, а діти починають ставити питання про колір плитки, про магазин в якому плитку купили, про те, яка машина стільки плитки привезла і т. п., це означає: вони не можуть приймати навчальне завдання, не бачать його. Чому? Тому що вони не готові до шкільного навчання.
По-друге, дитина, готова до шкільного навчання, вміє виділяти загальний спосіб дії. Вона здатна охопити ситуацію в цілому, її смислову складову. Дошкільник на її місці буде діяти формально. Ось приклад. На одному занятті в дитячому садку вихователька написала на дошці приклад: «5-3». Діти повинні були придумати завдання по цього запису. І один хлопчик завдання придумав: «У мами було п’ять ножиць. Три вона взяла й з’їла. Скільки ножиць залишилося?» Опускаємо характеристику хлопчика. Цікаво, що відповіли інші діти. Вони відповіли: «Залишилося двоє ножиць». На повному серйозі. Ніхто не засміявся. Ну, і дійсно. П’ять – це три і два. Три прибрали, два залишилося. Вміють рахувати ці малята? Уміють. Чи готові до школи? Не готові. 
Третя складова готовності до школи – поява специфічної самооцінки. Проводилося дослідження самооцінки у дошкільників та молодших школярів. Для цього використовувався ряд сюжетних картинок. Наприклад, на картинці зображувалася гірка. За нею на лижах з’їжджає хлопчик. А на наступній картинці цей хлопчик лежить в заметі, лижі в різні боки стирчать. Або дівчинка піднімає відро з водою. А на іншій картинці відро впало, вода розлилася. Дітям задається питання: «Чому так вийшло? У чому причина невдач?» Що відповідають дошкільнята? Гірка крута, відро важке. А школярі? Хлопчик не дуже добре вміє кататися на лижах. Дівчинка недостатньо сильна, щоб відро підняти. Але хлопчик, додають вони, потренується і навчиться з’їжджати. Дівчинка теж підросте, і обов’язково з відром буде справлятися. Про що це свідчить? Про різний підхід до життя. Дошкільнята ще не виділяють себе з навколишньої дійсності в якості суб’єктів діяльності. Займенник «я» для них тотальний: не я в конкретній діяльності, а «я» взагалі, в цілому. При такому погляді на життя його не те, що перша двійка або трійка, його четвірка вб’є наповал. Адже якщо «я» намалював не дуже добре, значить – «я» поганий. Це означає – мене любити не будуть.
І, нарешті, четверта складова: дошкільник живе в ігровому просторі. Його цікавить сюжет, але зовсім не цікавить процесуальна сторона діяльності. Здавалося б, це парадокс: адже дошкільник і мислить, тільки що-небудь роблячи. Але він не рефлексує способи своєї діяльності. Якщо завдання в нього не виходить, дошкільник скаже: «А я наче зробив!».
Ось такі специфічні складові шкільної готовності.
Тепер треба відповісти на важливе питання. Що означає цей діагноз: «Ваша дитина не готова до школи»? Батько з переляком прочитує в цьому формулюванні щось страшне: «Ваша дитина – недорозвинена». Або: «Ваша дитина – погана». Але мова йде про шестирічну дитину. І що констатується на даний момент неготовність до шкільного навчання означає всього лише те, що воно означає. А саме: те, що дитині зі вступом до школи треба почекати. Вона ще не дограла.
Що важливо вміти і розуміти дитині при вступі до школи
Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.
У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажан¬ня вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання. Накопичення цих передумов — непроста справа.

Що ж можна і чого не можна робити до школи?
Не слід:
• до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;
• оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;
• проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.
Необхідно:
• прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати,
думати, осмислювати побачене і почуте;
• навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
• вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.
Світогляд дитини, її знання — це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона без¬посередньо засвоїла, ідо віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів.
Світогляд дитини — це те, що вона:
• знає про себе (прізвище, ім’я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);
• знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай, що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;
• знає про світ;
• полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори);
• знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці — за своєю вихованістю— невихованістю; добротою, чуйністю— байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;
• знає про сучасну техніку, транспорт.
Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти назвати звуки, з яких складається слово.
У віці п’яти-семи років у дитини формуються психічні функції, що забезпечують згодом шкільну успішність. Готовність до школи передбачає не тільки і не стільки конкретні знання про навколишній світ, хоча якщо дитина неосвічена, то вчитися в школі їй буде дуже важко. Не принципово, насправді, чи вміє вона рахувати до десяти прямим і зворотним рахунком, чи знає пори року і назви місяців, – хоча всі ці знання, зрозуміло, потрібні.
Чому перед школою це не найголовніше? Практика показує, що дитина, фізіологічно маючи в цьому віці наочно-образне мислення, іноді важко запам’ятовує формальні речі, наприклад, їй не завжди легко вивчити всі дванадцять місяців і запам’ятати їх “підряд і врозбивку”. Вчать-вчать батьки та вихователі, а від неї як від стінки горох. Але ось дитина пішла у школу і стала щодня прописувати дату в зошиті, та ще й час, коли канікули, саме запам’ятовується, та й літні місяці наповнюються новим змістом. Ось і запам’ятався рік, всі дванадцять місяців – інформація перестала бути непотрібною і чужою, вона її присвоїла, зробила своєю. Так що незнання місяців – не ознака неготовності до школи.
Але є речі, принципові для навчання в школі. Які?
Фонематичний слух.
Дитяче вухо повинно вміти чути дзвінкі і глухі, м’які і тверді звуки. Він має чути, що в іменах Тім і Том звук «т» звучить по-різному (м’яко і твердо). Розрізнення дзвінких і глухих, наприклад «г-к» – теж неодмінна умова, щоб дитина писала грамотно: кістки і гості. Саме це вміння забезпечить грамотність.
Психолог згадує: “Привели на консультацію дівчинку. Четвертий клас. Раптово пішли суцільні двійки з російської. Я перевірила все, що можна було перевірити, – не можу намацати причину, незрозуміло! Слухаю, дивлюся. Раптом бачу – вона в слові «лев» пише «в а ф». І тут я стала перевіряти її фонематичний слух і з’ясувала, що вона не розрізняє м’якості-твердості, дзвінкості-глухоти. Стало ясно, що погано вчитися з російської дівчинка стала через те, що в четвертому класі різко зросло навантаження по швидкості і об’єму. І вона, не маючи добре сформованого фонематичного слуху, а користуючись правилами і пам’яттю, просто не встигала проаналізувати те, що пише, і зрозуміти, які літери треба писати “.
– А чому раніше у неї були четвірки-п’ятірки?
– У перших класах був низький темп. І маленькі обсяги. Вона встигала. Так-сяк на простих словах і малих обсягах справлялася. Недорозвинення було неочевидним, шкільний логопед його не відстежив.
Відчуття та розуміння величини.
Знову приклад з практики психолога. “Дівчинка навчається у третьому класі гімназії, але раптом ні з того ні з сього починає отримувати двійки з математики. За всі контрольні. Явно у дитини щось не складається. Перевіряю. З’ясовується – дівчинка не розуміє, що таке величина, вона оперує з цифрами, але у неї немає внутрішнього відчуття, що за кожною цифрою стоїть величина. Вона не могла розділити смужку паперу на рівні частини, не здогадалася скласти навпіл, а потім розрізати. А навчившись з моєю підказкою складати смужку навпіл, не змогла скласти з неї чотири рівні папірці – вона не розуміла, що для цього смужку потрібно просто перегнути ще раз “.
Дитина нормальна, вона просто не відчуває, що саме стоїть за цифрами. А це почуття має скластися до семи років обов’язково.
Послідовність викладу думок.
“Приходить до мене хлопчик-першокласник. Розмовляємо дружньо, неспішно. Обговорюємо завдання з його підручника:” На полиці було десять книг, п’ять зняли, скільки залишилося? “Питаю його, про що завдання. Відповідає: про книги. Що значить про книги? Хіба завдання про те, які там книжки стояли на полиці, фантастика, казки, комікси? Ні. Ще раз – про що завдання? Каже, про полицю. Уточнюю: раз про полицю, то, напевно, в задачі йдеться, що вона металева або з дерева, фарбована білою або чорною фарбою? Ні. З третього разу він здогадався: завдання про кількість книг “.
Одна з найчастіших причин нерозуміння завдань – невміння викладати думки, виділяти головне і другорядне. Це вміння необхідно для освоєння будь-якого шкільного предмета. У математиці, наприклад. Приклади школяр вирішує, вивчив алгоритм, а завдання не може, там треба розуміти, про що саме йде мова. Значить, до школи у дитини не сформувалося вміння послідовно викладати текст.
Орієнтація у просторі.
У якому просторі? У будь-якому. Просторі будинки, кімнати, аркуша паперу. А простір – це математика, це геометрія.
Посилаємо чадо у ванну, нехай покладе на праву полку мило, на ліву рушник. І потрібно обов’язково знати, що лівіше – це ще сильніше вліво, а правіше – ще трішки вправо. Попросіть дитину: “Постав ближче, постав подалі” – не факт, що кожен дошкільник впорається.
(До слова сказати, з порівняльними ступенями взагалі біда! Це хоч і не завжди відноситься до просторових понять, але завжди до понять, потрібним і в побуті, і в школі. Ось, наприклад, ви не звертали уваги, як діти грають у “холодно -гаряче “? Здається, немає гри простішої. Однак послухаємо, як наша дитина говорить? ” Найтепліше “, або тільки “Тепло, тепло, тепло!” У наші дні становище просто катастрофічне. Рідко діти підготовчої групи дитсадка володіють порівняльним ступенем. Ближче-далі. Вузько, вже, вузенькі. Гаряче, гаряче, гаряче, окріп!)
База для розвитку просторового мислення, орієнтації в просторі – повноцінна велика моторика. У першу чергу дітям потрібно багато рухатися, грати в рухливі ігри. Дитина повинна оком відчувати відстань, рукою – вагу, відчувати напругу м’язів, потрібне, щоб кинути з певною силою, докинути на потрібну відстань, потрапити в ціль. Вона повинна відчувати, що якщо робить великі кроки, то їх потрібно менше, щоб дійти до мети. А якщо маленькі – то більше.
Нам тільки здається, що діти вміють крокувати і широко і маленькими кроками. Не вміють. Пару десятиліть тому в кожному дворі гарного дня крутили скакалку, туди треба було вчасно стрибнути і вискочити. Стоїш, готуєшся, ось потрапив в резонанс, вбіг під мотузку, ось вже стрибаєш. Кілька стрибків – за тобою черга! – І знову підхопив ритм, вискочив. Скакалка розвиває ритм, а ритм – це і слово, і вміння пристосуватися до світу, гармонізувати себе. Ритм – це первинні вібрації, які лежать в основі всього сущого. Дитина, яка не відчуває ритму, не може його відбити – як вона дізнається про склади? Ніяк. Значить, не перевірить перенесення слів, не знайде перевірочні слова, які теж шукають через склади. Але це вже інша історія …
Рекомендації батькам як підготувати дітей до школи
 Як це ні здавалося б Вам дивним, але підготовку треба починати задовго до народження дитини, стараючись, щоб вагітність у мами протікала без різних несприятливих чинників анамнезу.
 Після народження дитини намагатися довести питому вагу, всіх несприятливих чинників анамнезу, що є після пологів, до мінімальних величин.
 Піклуватися про те, щоб Ваш малюк сприятливо адаптувався до умов дошкільних установ.
 Знати вікові норми і особливості вашої дитини і, пред’являючи йому вимоги, виходити лише з них.
 У жодному випадку не відкидати дитини, не занижувати її самооцінку.
 Створити сприятливий клімат для неї в сімї.
 Любити, як раніше, можливо, трохи більше і дати їй про це знати.
 Наперед поцікавитися про компоненти шкільної зрілості дитини і своєчасно їх розвивати.
 Стежити за розумовим розвитком дитини.
 Створити умови, щоб розвивався інтелект, щоб не було його затримки.
 Читати дитині казки і вірші.
 Вивчати з ним пісні. Разом слухати музику. Дивитися мультфільми, дитяче кіно.
 Хвалити її за перші малюнки.
 Водити в музеї, театри, цирк і зоопарк.
 Дарувати якомога частіше різні іграшки, необхідні для його віку.
 Грати в сюжетно-ролеві ігри і режисерську гру.
 Будь-якими способами заохочувати спілкування з однолітками.
 Виховувати світ відчуттів.
 Вивчати дитини управляти емоціями, бути емоційно незалежним від Вас. Намагатися зменшувати її тривожність.
 Стежити за станом здоров’я і займатися реабілітацією всіх виявлених відхилень.
 Взнати у вихователів наперед, хоча б за рік, наскільки зрілий або незрілий дитина, або ж провести самостійно орієнтовний тест шкільної зрілості дитині удома.
 Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.
 Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.
 Частіше звертайте увагу дитини на зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.
 Навчіть сина чи доньку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).
 Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час ( лягати спати не пізніше 9-ї години вечора, а вставати о 7-й годині ранку).
 Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, трикутників, квадратиків).
 Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.
 Не стримуйте інтерес дц навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.
 У будь-якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.
 Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.